"Влада громадам" продовжує проект "Чудова 7", і у черговому ТОПі розповідаємо про храми нашого району.
1. Храм св. Петра та Павла в Петрово-Солонисі.
Ця церква була побудована в 1798 за клопотанням генерала Пасік. У 1801 році храм перебудований поміщиком Михайлом Павловичем Міклашевським (1756-1847).
Діяла при церкві Церковно-приходська школа на 50 учнів (40 хлопчиків і 10 дівчаток). Існує красива легенда про появу цього храму, яку вам можуть розказати місцеві жителі. Згідно неї, церква припливла по річці і сама стала на своє місце.
2. Католицький костьол Святого Антуана Падуанського в с. Новоселівка
На відрізку дороги "Миколаїв – Доманівка" між селами Кринички та Михайлівка (Ульянівка) є маленький, майже непомітний поворот праворуч, до села Новоселівка. Відразу, повернувши, потрапляєш ніби в інший світ. Дорога з обох боків густо поросла деревами. Відрізок короткий, та ним приємно їхати, потім нерізкий поворот ліворуч – і вашим очам відкривається вид на Новоселівку. Саме село розташоване у відносно глибокій балці, яка на старих картах називається Кам`яна. Переїхавши міст, відразу розумієш, що Новоселівка не рядове українське село, а свідчить про це залишки споруд часів, коли село було німецькою колонією.
Давайте розглянемо, як це сталося детальніше. Рік 1869, український хутір Голіков (інша назва Булгарка) стає німецькою колонією з гарною назвою Гальбштадт. Перші переселенці були вихідцями із старих німецьких колоній, які розташовувалися поруч (Карлсруе, Ландау, Зульц, та інші). В селі збереглося багато слідів перебування німецьких колоністів. Але найвеличніша пам’ятка – це залишки католицького костьолу Святого Антуана Падуанського. Побудований храм у далекому 1893 році. За спогадами місцевих жителів архітектор, який будував храм, наказав викопати яму під фундамент, заповнити її негашеним вапном та від кожного двору приносити щонеділі десяток яєць і всі кістки, які назбираються за тиждень, та кидати це все до ями. Потім на цьому розчині звели церкву, і досі він тримає каміння так, що їх не можна розділити. Каміння ламається, але розчин тримається. Побудований костел із пиляного вапняку.
Спочатку храм належав до парафії св. Петра та Павла в колонії Карлсруе, а з 1911 р. – до парафії Святого Хреста в колонії Шенфельд. Церква діяла безперервно до 1929 року, коли була закрита за рішенням ВУЦВКу, і почала використовуватися як склад місцевим колгоспом імені Е. Тельмана. Через пил від зерна та дію атмосферних явищ в церкві майже повністю стерлися розписи. Залишки їх можна бачити лише в кількох місцях і лише у верхній частині церкви.
В часи Другої світової війни з повітря було знищено частину дзвіниць на храмах теперішнього Миколаївського району. Не обминула ця доля і костел в селі Новоселівка. Що цікаво, здійснено цей акт було вже в 1944 р. при наступі радянських військ.
Зараз храм знаходиться в стані руйнації. Майже знищена покрівля, замуровані вікна та вхід, яким користувалися при проведенні служб. Натепер входом служать ворота, які мабуть видовбали та встановили ще в ті далекі 30 роки.
Храм занесений до переліку архітектурних пам’яток Миколаївського району Миколаївської області. Автором внесення костелу до списку є О.І. Тищенко.
3. Понад півтора століття стоїть над Бугом дивовижний храм - Свято-Миколаївська церква в селі Стара Богданівка Миколаївського району.
Після вступу у володіння маєтком, сімейство Аркасів починає будувати кам'яну домову церкву Святого Миколи Чудотворця.
Історики-краєзнавці стверджують, що в 1860 році храм і церковно-парафіяльна школа при ньому вже почали діяти. До приходу, єдиної на всю округу церкви, входили також села Нова Богданівка, Мала Корениха, хутори Безводний і Подимове.
Після революції 1917 року будівля ще якийсь період функціонувала як церква, але потім, в 1920-х роках було пристосована під склад зерна. Куполи знесені, а церковне начиння, ймовірно, вивезене.
Під час радянсько-німецької війни з 1941 по 1944 роки, територія Старої Богданівки входила, в так звану Трансністрію, - зону юрисдикції румунської окупаційної влади. Тоді ця частина території називалася - Очаківський жудець (повіт). Судячи з розповідей місцевих жителів, румуни, які є в більшості своїй православними християнами, вирішили відновити богослужіння, і з 1943 року церква знову стала діяти - службу в ній правив румунський священик. З тих пір цей храм не зачинявся.
Після війни там став служити ієрей Олексій Хрустальов, який помер зі своєю дружиною Анною від голоду в 1947 році, про що говорить напис на їх могилі в церковній огорожі. Церква збереглася до наших днів не в первозданному вигляді, хоча достеменно невідомо, як виглядав храм спочатку. Являє вона собою типову для того часу будівлю однопрестольної домашньої церкві півдня України, які часто будували в своїх маєтках поміщики.
Відродженням храму в останні десятиліття пов'язане зі служінням в ньому, в якості настоятеля, о. Михайла Шполянського (1956-2014), пастиря і християнського письменника.
В даний час храм відноситься до Української Православної Церкви Московського Патріархату. Знаходиться в хорошому, доглянутому стані.
4. Храм Святого Преображення Господнього в селі Нечаяне.
Вперше про нього згадується в книзі «Историко — хронологическое описание церквей епархии Херсонской и Таврической», яку склав архімандрит Гавриїл. Цей довідник був виданий у місті Одеса, в 1848 році.
На сторінці 48 цього архівного документу записано, що у 1809 році в селі Нечаявка Одеського повіту, побудований храм Покровський, з дозволу Святійшого Синоду у 1802 році. Тут також записано, що поселення раніше існувало під назвою «Козлово» - від прізвища засновника генерал — лейтенанта Козлова. Прихожанами храму були росіяни, кріпосні Козлова, вихідці із Тули та Рязані.
З більш пізнього джерела — довідкової книги Херсонської єпархії, яку видала Херсонська Духовна Консисторія у 1906 році, повідомляється, що в селі Нечаяне Нечаянської волості, побудована кам'яна церква у 1822 році.
Церкву по праву можна назвати адміністративним центром села, священики вели облік чисельності населення. В храмі велися церковні книги, в яких вказувалися відомості про народжених, померлих, про одруження. При Нечаянській церкві діяла церковно — приходська школа на 18 місць. В ній на 1906 рік навчалося 9 дітей.
У 1947—1948 рр. храм Преображення Господнього в селі Нечаяне зруйнували дощенту. За словами жителів села, каміння було використане для будівництва корівників в сусідньому селі.
У 2000 році настоятелем Нечаянського храму став о. Сергій (Василишин), який вирішив докласти зусиль задля будівництва на місці зруйнованого нового храму.
20 червня 2009 року розпочалося будівництво храму. Вся церковна громада допомагала копати траншеї під фундамент. На місце будівництва разом із дорослими приходили і школярі, і вчителі. А вже 16 грудня 2011 року куполи вознесли на новозбудованому храмі.
Вересень 2012 рік. Благочинний протоієрей Віктор Сулима та священики благочиння звершили молебень освячення дзвонів. Саме в цей період розпочався благоустрій території храму. Не можна не згадати людей, без яких би цей проект був би неможливим, зокрема про Горбатова В. М. , який не тільки фінансово, але й молитовно допомагав у будівництві храму . Горбатов В. М. — український політичний діяч, народний депутат України в 1994—2006 рр. , який родом із села Нечаяного. Великий внесок у відродження храму Преображення Господнього в селі Нечаяне зробив її настоятель протоієрей Сергій Василишин.
5. Католицький храм Св. Петра і Павла в селі Степовому
Католицький храм Святих Петра і Павла розташований в селі Степове, Миколаївській області, є старовинним католицьким храмом, який зберігся до наших днів. Село, в якому знаходиться архітектурна пам'ятка, - колишнє німецьке селище Карлсруе (пізніше село Калестрово), яке було засноване в 1811 р. Будівля була зведена німецькими поселенцями в XIX столітті.
Над костелем протягом чотирьох років - з 1881 по 1885 року працював архітектор Корф. У 1869 році перед обителлю був зведений будинок пастора. 26 червня 1887 році храм отримав благословення прелата Черяховіча, а 4 жовтня було освячено в ім'я Петра і Павла.
У 1934 р верх дзвіниці і башти були знесені комуністами, але за час окупаційного періоду, вежа на храмі, все-таки, була відновлена. Під час Великої Вітчизняної війни під час наступу радянських військ, практично всі дзвіниці, з незрозумілої на те причини, були зруйновані з повітря.
На сьогоднішній день напівзруйнований храм Святих Петра і Павла належить Українській православній церкві Московського патріархату, однак реставраційні роботи в ньому так і не проводилися.
На жаль, обитель поступово руйнується. На ній вже немає даху, вікна забиті. Але, незважаючи на це, всередині католицького храму Святих Петра і Павла все-таки збереглася частина його настінних розписів, тому, поки це чудова архітектурна будівля ще живе, її обов'язково варто відвідати.
6. Церква святої вмч. Катерини, с. Трихати(будується).
Раніше в Трихатах був храм, побудований в 1831 році, на кошти поміщиці княгині Кудашової, однопрестольна церква святої великомучениці Катерини. Також там діяла церковна школа, де навчали грамоті дітей.
Але його спіткала доля багатьох храмів того часу - спочатку закриття, потім руйнування. Кілька років тому на тому місці, де була стара церква, жителями села встановлений поклінний хрест з табличкою, тепер сюди приходять люди, наводять лад. У школі на цю тему пишуть краєзнавчі реферати, проводять дослідницьку роботу.
Храм нинішній буде розташовуватися на високому місці навпроти сільського кладовища. Частина робіт вже зроблено - є фундамент і над ним на декілька метрів зведені стіни.
7. Храм св. Михаїла в с. Михайлівка (будується).
Церковний прихід заснували в с. Михайлівка 25 років тому. Нагадаємо, що саме село досить молоде, йому лише 94 роки. Зараз там будується храм. Нещодавно відбулася знакова для вірян громади подія - встановлено куполи. Одним із меценатів будівництва виступила Тетяна Тетенькіна, директор ТОВ «Добробут». Вже незабаром розпочнуться роботи по вкриттю даху будівлі та внутрішні роботи. Процес будівництва планують завершити в наступному році.
Дякуємо за інформаційну допомогу консультантові проекту - краєзнавецю Вікторові Дробному.
В наступному ТОпі розповімо про 7 місць Миколаївського району, куди можна поїхати відпочити.
